Історія села Біла Церква

  Історія села Біла Церква

Біла Церква (рум. Biserica Alba, угор. Tiszafejéregyháza) — село в Україні, Закарпатській області, Рахівському районі.

Село розташоване на правому березі річки Тиси

Населення – 3 024

Відстань до районного центру, м. Рахів – 42 км.

Перша згадка про Білу Церкву в історичних документах відноситься до 1373 р., хоча, за свідченнями істориків, тут знайдена стоянка раннього палеоліту (100 — 40 тис. років до н.е.).

Село дістало назву на честь монастиря «Біла Церква», руїни якого збереглися до сьогодні на східній окраїні, і називаються Монастирище. Монастир східного обряду у Білій Церкві був споруджений ще у 1000 р. на високому пагорбі, що захищало тогочасних монахів від негараздів. Але війни, що переважно виникали у краї, поступово привели до руйнації монастиря. Засновницею монастиря вважають княгиню, яка була жінкою Драгома. Нині на тому місці, де колись був зведений цей найстаріший у Закарпатті монастир, стоїть хрест, який можна побачити здалеку.

Мовою спілкування місцевого населення є румунська,  так як  більшість мешканців села Біла Церква складають румуни.  Тут скрізь висять українсько-румунські вказівники на трасі, двомовні вивіски на магазинах, навіть у школах викладання ведеться на румунській мові. Прогулюючись селом можна побачити мотиви, що є притаманні для традиційної румунської архітектури.